Коли закінчилася війна 1812 року? Інтерв`ю з істориком Михайлом Биковим


Вступ союзників до Парижу в 1814 році

Двохсотріччя Вітчизняної війни 1812 року – це справжня, можна сказати, екологічно чиста урочистість в нескінченній черзі штучних, ні розум, ні серце не чіпаючих свят. Навіть військову форму тієї епохи ми і зараз сприймаємо як щось рідне, з дитячих ігор. Лермонтовське “Бородино”, “Війна і мир” Толстого – для багатьох найулюбленіші, сокровенніші твори російської літератури. У них теж є дух тріумфу, золотий переріз. Сюжет хрестоматійний, та все ж залишаються питання. Чи могла Росія уникнути війни? Від якого дня відлічувати перемогу над Наполеоном? Яка сила згуртувала країну в сутичці з непереможним революційним імператором і його Великою армією? Співрозмовник нашого автора – Михайло Биков, історик, журналіст.

– Гадаю, зіткнення двох кращих європейських армій – французькою і російською – було зумовлено. Такий закон природи. Кому ще Наполеон міг кинути рукавичку? І хто міг кинути рукавичку йому?

– Для сучасного полководця усе це, напевно, звучить наївно, але в ті роки дійсно був живий рицарський дух. І Наполеон шукав випадку, щоб помірятися силою з гідним супротивником. Щоб довести свою перевагу – як на рицарському турнірі. Шукав слави – і не міг на цьому шляху не зіткнутися з Російською імперією.

– І в російській армії проявлялися схожі настрої.

– В ту пору військова людина кардинально відрізнялася від обивателя. Війна не мала тотального характеру, вона майже не стикалася з мирними, невоєнними людьми. Воюючі сторони не мали в розпорядженні ресурсів для повноцінної окупації, як це відбувалося в ХХ повіці, коли вермахт, наприклад, контролював захоплену територію. А горезвісні 640 тисяч Наполеона включали все, аж до фельдшерів і нестройових. Колосальна на ті часи армія.

Воїн – це була професія на все життя, і ніхто не думав про пенсію. Тут простежується чітка етика взаємовідносин з друзями і ворогами. Принцип такий: якщо ти такий сильний, красивий, умілий, тобі хочеться битися з таким же супротивником, з найнебезпечнішим і безстрашнішим.

– Які відмінність і схожість можна простежити в російському і французькому офіцерстві того часу?

– Франція втратила значну частину кадрового офіцерства, яке, зрозуміло, традиційно складалося з дворянства. Якщо подивитися список маршалів Наполеона, серед них важко знайти родовитих людей, чиї династії по військовій дорозі йдуть в глиб Середньовіччя. Усе це люди, що виявилися в потрібний час в потрібному місці, талановиті вискочки. Окрім Бонапарта – Массена, Ланн, Ней, Бертье… Люди нового формату. Підйом на хвилі подій позначався на психології: звичка до високого ризику, комплекс переможців, жадання перемог, здобичі…

Напевно, Мюрату в 1812 році вже було, що втрачати, але десь в глибині його душі ще жив хлопчина, молодший син шинкаря, який не мав нічого і збирався ризикнути. Так, це піратська психологія. У Росії все було інакше. Кістяк армії – потомствені офіцери, щонайменше починаючи з епохи Петра Великого.

– З другої половини XVIII століття і у Франції, і в Росії успішно розвивається військова справа.

– Але суть різна! Знамените наполеонівське “Гармати вперед”! – це не просто красива фраза. Це тактична новація, яку він з успіхом застосовував у битвах локального характеру, де не брала участь величезна маса військ. Велике рішення загиблого на Бородінському полі генерала Олександра Кутайсова, що командував артилерією, повністю повторювало ідею Наполеона, але воно мало іншу природу. Для Наполеона це було просто відкриття, а для Кутайсова – ломка стереотипів, що сформувалися в російській армії. Французький корпус в той період був вільніший, йому було легше реагувати на новації.

– Який рубіж в історії тієї війни ми можемо вважати Перемогою? Під Різдво 1813 року уся Росія читала царський маніфест “Про принесення Господові Богові дяки за звільнення Росії від нашестя ворожого”. Це і є закінчення Вітчизняної війни?

– В маніфесті йшлося про вигнання ворога з Російської імперії. І про закінчення кампанії 1812 року. Не війни, а саме кампанії, яка, як правило, охоплювала час з весни до осені. У ту пору жодна армія світу не мала бажання воювати пізньої осені і зими – в холод, в короткий світловий день, за ситуації, коли дороги занесені снігом, коли практично нічим годувати коней. Правда, бували і виключення: знаменита і тріумфальна для Наполеона битва під Аустерлицем сталася в листопаді.

– Значить, є сенс говорити і про кампанію 1812 року, і про війну 1812-1814 або 1812-1815 років?

– Звичайно. Закінчилася кампанія, а війна тривала. За великим рахунком вона почалася відразу після Французької революції. Але, звичайно, Вітчизняна війна для Росії почалася пізніше – влітку 1812-го, коли армія імператора Наполеона вторглася в межі Російської імперії.

Коли ж вона закінчилася? Здогадка, яка змусила мене поміняти шкільне відношення до цієї теми, така: спробуємо відноситися до Великої Вітчизняної війни так само, давайте вважати, що вона закінчилася влітку 1944 року, коли ми відновили пограничні стовпи, коли вигнали супротивника за межі СРСР. Працює така аналогія?

– А далі, якщо продовжувати іронічну аналогію, – закордонні походи…

– В результаті яких ми знову з боями зайняли ворожу столицю, а потім міняли політичну карту Європи, як і при Олександрі Благословенному.

– Розповідають, що Гарриман на конференції Потсдама запитав у Сталіна: “Після того, як німці в 1941 році опинилися в передмістях Москви, напевно, вам зараз приємно ділити повержений Берлін”? “Цар Олександр дійшов до Парижу”, – відповів Сталін. Він тримав в голові історію кампаній 1813-1814 років.

– Аналогія очевидна, але її свідомо заштрихували, замурували від широкої публіки… І наша пам’ять про Вітчизняну війну – я маю на увазі масові уявлення про історію – нерідко обмежується межами Бородінського поля. Оцінка війни як кампанії 1812 року і тільки – це яскравий приклад політичної кон’юнктури, яка втручається в історіографію. Лев Толстой створив дуже вдале формулювання: “Дубина народної війни”. Після 1917-го теза Толстого згодилася, її розгорнули в шкільних програмах. І нас переконали, що війна з Наполеоном тривала півроку, з літа по грудень. Ми усім народом вигнали загарбників, перемогли – і все заспокоїлося. А подальші успіхи – це загарбницькі походи царя-батюшки Олександра Благословенного. Адже в результаті Росія встановила в Європі ряд монархічних режимів і по радянському трактуванню стала держимордой Європи. Цим не могли гордитися, та і згадувати не любили. Між тим найбільші битви війни відбулися в 1813 році, а в 1814-му було узяття Парижу! Французька столиця не знала тих руйнувань і страждань, які припали на долю Москви в 1812 році. Проте та битва не стала розважальною прогулянкою для російської армії. Так, ми не чіпали Лувр і вулицю Риволи, не чіпали храмів…

– На відміну від Наполеона, який не утримався від розграбування храмів і варварського наказу підірвати святині Кремля…

– Російський імператор на таке піти не міг хоч би тому, що у нас тоді не було і не могло бути досвіду революційного безбожника… Але бої в Парижі і під Парижем йшли, по Монмартру постріляли будь здоровий. Якби ми цього не зробили, гарнізон не здався б, а кровопролиття продовжилося. Давайте судити по втратах: 2/3 втрат союзників – це російські солдати і офіцери. Їх загинуло близько семи тисяч. Ясно, хто йшов першим, хто узяв на себе тягар лідерства у вирішальній битві війни. На жаль, ми з 1917 року і досі живемо в переконанні, що війна тривала півроку.

– Тобто ми зраджуємо пам’ять про полеглих героїв кампаній 1813-1814 років… А згадуємо тільки про одну велику битву – Бородинську…

– Спаси Боже зменшувати цей великий подвиг російських солдатів. Але ця битва – так, найбільша по масштабу в кампанії 1812-го, так, найбільша з тих, що відбулися на території Росії – не була ні єдиною, ні ключовою! Була оборона Смоленська, був Малоярославец, Вязьма, а що творилося на берегах Березіни і особливо Німану? До речі, Росія брала участь і в кампанії 1815 року! Про це ми вже зовсім рідко згадуємо… Так, російські полки не задіялися у бойових діях, але у війні Росія брала участь. Корпуси рухалися, держава несла військові витрати. Під час походів, які здійснювалися пішим і кінним порядком, траплялися, як повелося, хвороби, смерті.

– І переміщення російських військ впливало як на тактичні, так і на політичні розклади. А були в російській армії нагородження за кампанію 1815 року?

– Знаменною нагородою вважався в ті часи урочистий парад. На вересень 1814 року намічався парад в Лондоні, до якого повинні були притягнути російські гвардійські частини. Деякі з них перекинули у британську столицю. Збереглися спогади – у тому числі і про те, як вони чудово випивали, борючись з морською хворобою. Головною фігурою цього заходу повинен був стати імператор Олександр, якого в Лондоні зустрічали захоплено. В Дуврі, коли Олександр прибув на острів, британці замість коней самі упряглися в карету російського імператора – велика честь! В результаті король Георг приревнував, надмірно рознервувався і дезавуював свою обіцянку про парад. Але через рік ми узяли реванш – у Вертю, в ста двадцяти верстах від Парижу. І справили незабутнє враження на усю аристократичну верхівку Європи. Відбувся один з найкрасивіших парадів в історії російської армії.

– Коли все ж закінчилася війна? Коли відмічатимемо день Перемоги?

– Найбільш відповідна дата, якщо скористатися звичною аналогією з 1945 роком, – узяття Парижу,  капітуляція наполеонівської Франції. Російська і прусська гвардія на чолі з  імператором Олександром  тріумфально увійшла до Парижу. Значить, день Перемоги – 19 березня 1814 року по старому стилю. По новому стилю – 31-го. На жаль, ця велика дата мало кому відома, вона не на слуху. Так, в 1815 році відбувся епілог до  наполеонівських воєн – Сто днів і Ватерлоо. Але це був вже жест приреченого. За ним не стояла держава. Держава Наполеона зникла 31 березня 1814-го. Саме після цієї дати, а не після Ватерлоо, союзники на чолі з Росією стали по праву вважатися державами-переможницями. Ось тоді Росія і завершила Вітчизняну війну.

– Тепер разом з Англією і Німеччиною – союзниками Росії по тій війні – нам належить відмічати славні ювілеї… Так, щоб не було соромно перед пам’яттю переможців. Сподіваюся, що і на офіційному рівні міжнародних відносин Росія не забуде ключові битви…

– Є побоювання, що 8 вересня відгримить Бородинська річниця – і все. На головні ювілеї запалу не вистачить. До речі, чому ми відзначаємо річницю 8-го, а не 7-го? Це класична помилка, вже хрестоматійна : усі дні військової слави, пов’язані з дореволюційним часом, ми відмічаємо не вчасно. Механічно до старих дат додали 13 днів, не роблячи різницю між віками. Ганебна недбалість.

– Чи вдасться нам прожити ці ювілейні роки з користю для народної просвіти?

– Візьмемо ситуацію з ювілейними урочистостями. Створена державна комісія, заснована Президентом. Наскільки я знаю, збиралася комісія чи то один, чи то двічі. Усі рішення прийняті, усі бюджети осмислені. Але формулюється це так: “Святкування 200-річчя перемоги у Вітчизняній війні 1812 року”. Якщо сучасний школяр поставить мені резонне питання: “А що наші діди робили в 1813 і 1814 роках? Ми ж в 1812-му вже перемогу відмітили”! – скрутно буде викрутитися з цієї ситуації. До ювілеїв 1814-го і 1815-го Росія не готується. І є серйозна небезпека: нам це агукатиметься, коли в 2015 році відмічатимуть двохсотріччя битви при Ватерлоо. Без участі Росії! Весь світ знатиме, що цього антихриста Наполеона перемогла в селі Ватерлоо Англія за допомогою Пруссії і Австрії…

– Допомогти могли б кінематографісти, якби зняли барвистий фільм, наприклад, про узяття Парижу…

– Це ж найбагатша криниця історій, героїчних епізодів, яскравих осіб. Море сюжетів, розказаних майбутніми декабристами, які тоді були молодими офіцерами. На кожному кроці, що називається, сюжети для невеликої розповіді. І час ще є, якщо враховувати сучасні кінематографічні темпи. Сподіватимемося, що ювілеї допоможуть нам гідно ушанувати пам’ять переможців Вітчизняної війни 1812-1814 років.

– Чи віддаємо ми за великим рахунком належне особі переможця Наполеона імператора Олександра I?

– Його недооцінюють. Адже Олександр I реформував Росію – досить згадати його соратників, від Чарторийського до Сперанського. Він кардинально змінив історію Європи – своєю волею. Коли пішов проти думки Кутузова, чий вплив на армію і суспільство був тоді колосальним, і вирішив перейти межі імперії, продовжити війну, дійти до Парижу. І рішення виявилося вірним.

– І навіть помітних пам’ятників йому практично не залишилося, за винятком таганрозького. Ні у Москві, ні у Бородині…

– Він, один з істинних головних героїв нашої історії, заслуговує більшого.

Арсеній Замостьянов  




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна