Петро Іванович Багратіон (Багратіоні) – грузинський князь, російський генерал. Герой Вітчизняної війни 1812 року


Петро Іванович Багратіон - грузинський князь, російський генерал. Герой Вітчизняної війни 1812 рокуПетро Іванович Багратіон (Багратіоні) народився у 1765 році на Північному Кавказі, у Кизлярі. Походив зі стародавнього грузинського князівського роду, у якому служба в російської армії була почесною  сімейною традицією. Навчався в кизлярській школі для обер- й унтер-офіцерських дітей. Військову службу почав у 1782 році.

Першим військовим званням Петра Багратіона був чин сержанта Астраханського мушкетерського полку. Перший бойовий досвід набув у зіткненнях з горцями, що нападали на Кавказьку укріплену прикордонну лінію.

Офіцером князь Багратіон здобув перші військові нагороди і популярність у рядах російської армії під час російсько-турецької війни 1787—1791 років і Польської кампанії 1793—1794 років. На нього звернув увагу Олександр Васильович Суворов. У 1798 році Багратіон був призначений командиром 6-го єгерського полку. На цій посаді він виявив себе як чудовий військовий педагог, вихователь солдат.

Швейцарський поход Суворова. Перехід через АльпиТалант воєначальника у Багратіона розкрився під прапорами славетного полководця Олександра Васильовича Суворова під час італійського і швейцарського походів 1799 року. Під час швейцарського походу в бої на гірському перевалі Сен-Готард російський авангард під командуванням Багратіона блискуче виконав своє завдання, і багато в чому завдяки йому французам довелося звільнити шлях суворівським військам, зазнаючи при цьому великих втрат.

Олександр Васильович Суворов, непереможний полководець епохи наполеонівських війнУ своїх наказах і повідомленнях імператорові Павлові I у далекий від Швейцарії й Італії Санкт-Петербург Суворов постійно відзначав заслуги Багратіона.

 Визнання прийшло до Багратіона після битви під Аустерліцем 2 грудня 1805 року, яку Наполеон вважав «сонцем» у своїй військовій біографії. Армія французького імператора нараховувала 75 тисяч осіб . Його супротивники — 85 тисяч чоловік і 278 гармат. Союзною армією формально командував генерал Кутузов, але в ході бою в його рішення постійно втручалися російський імператор Олександр I і австрійський імператор Священної Римської імперії Франц II. Багратіон командував військами правого крила союзної армії, що тривалий час стійко відбивали усі атаки французів. Коли переможна чаша ваг стала схилятися убік наполеонівської армії, майже оточені війська Багратіона склали ар’єргард союзної російсько-австрійської армії, прикривши собою відхід головних сил і зазнавши при цьому великих втрат.

Генерал Багратіон на полі бою

Під час Російсько-пруссько-французької війни 1806—1807 років генерал Багратіон знову командував ар’єргардом союзної армії, яка відзначилася у великих боях на території Східної Прусії — у Прейсіш-Ейлау і Битва при при Фрідланді. У першому з них, що відбувся 7-8 лютого 1807 року, генерал Багратіон командував ар’єргардом російської армії, прикриваючи її відхід до Прейсіш-Ейлау. У нагороду за успішне виконання поставленого завдання генерал-лейтенант Багратіон одержав почесну золоту Георгіївську зброю — шпагу, прикрашену діамантами, з надписом «За бій при Прейсіш-Ейлау». На той час він уже мав за Шенграбен полководницьку нагороду — орден Святого Георгія 2-й ступеня.

Під час Російсько-турецької війни 1806—1812 років генерал Багратіон із серпня 1808 року по березень 1810-го був головнокомандуючим російською Молдавською армією. У серпні 1811 року Багратіона призначили командуючим Подільською армією, яка у березні наступного року була перейменована в 2-у Західну армію. Разом з 1-ю Західною армією М. Б. Барклая-де-Толля вона прикривала кордон Росії.

Бородіно. Остання контратака

На початку Вітчизняної війни 1812 року генерал Багратіон вивів свою 2-у Західну армію від Вилковиська до Смоленська на з’єднання з 1-ю Західною армією. Цей маневр не дозволив Наполеону розгромити російські армії біля кордону поодинці і тим самим змусити офіційний Санкт-Петербург підписати з Францією мир на вигідних для неї умовах. 

З перших днів війни 1812 року Багратіон виступав за активні дії проти наполеонівської “Великої армії”, наполягаючи на якнайшвидшому генеральному бої з французами. Однак у тій ситуації він міг не дати бажаної стратегічної перемоги, і з цього приводу Багратіон постійно конфліктував з Барклаєм-де-Толлі, військовим міністром Російської імперії.

1812. Бородіно. Смертельне поранення князя Багратіона

26 серпня у самий розпал Бородінської битви командуючий 2-ї Західної армії Багратіон одержав важке поранення осколком ворожої гранати в ногу. З поля бою Багратіона відвезли в маєток його друга князя Бориса Андрійовича Голіцина поблизу села Сими Володимирської губернії, де князь незабаром помер від гангрени.

З ініціативи одного з героїв Вітчизняної війни 1812 року російського поета-партизана, генерала Д.В.Давидова прах Багратіона був урочисто перенесений із села Сими на бойовище і похований на Курганній висоті біля підніжжя пам’ятника героям Бородіно.

Рекомендована література:
Антелава И.Г. Грузины в Отечественной войне 1812 года. – Тбилиси: Мерани, 1983. – 96 с.
Багратион в дунайских княжествах: Сб. док. – Кишинев: Гос. изд-во Молдавии, 1949. – 120 с.
Генерал Багратион: Сб. док. и материалов / Под ред. С.Н. Голубова и Ф.Е. Кузнецова. – М.: Госполитиздат, 1945. – 280 с.: ил., портр., карт.
Голубов С.Н. Багратион: Роман. – М.: Современник, 1993. – 317 с.- (Сер. “Золотая летопись России”).
Грибанов В.К. Багратион в Петербурге. – JI.: Лениздат, 1979. – 223 с.
Ивченко Л. “Известный Вам князь Багратион” // Родина. – 1992. – №6-7,-С. 40-41.
Мдивани Г.Д. Петр Багратион: Ист. драма в 5-ти актах. – М.; Л.: Искусство, 1949, – 144 с.
Поликарпов Н. Багратионовцу на память о великом русском полководце батюшке Суворове, о его любимце и его правой руке князе Багратионе и о старых суворовских “чудо-богатырях” багратионовцах… 1799- 1899.-Гродно, 1899.- 110 с.
Ростунов И.И. Петр Иванович Багратион: Очерк полководч. деятельности. – М.: Воениздат, 1957. – 252 с.: ил., карт.
Ростунов И. И. П.И. Багратион. М., 1970.
Секретная переписка генерала П.И. Багратиона // 1812 – 1814: Из собр. Гос. ист. музея / Сост. А.К. Афанасьев и др. – М., 1992. – С. 9 – 204.
Тарапыгин Ф.А. Известные русские военные деятели. Краткое их жизнеописание. – СПб.: тип. И.В. Леонтьева, 1911.-С. 57-66.
Ушаков С.И. Деяния российских полководцев и генералов, ознаменовавших себя в достопамятную войну 1812, 1813, 1814 и 1815 годов. Ч. 1.-СПб.: тип. К. Крайя, 1822.-С. 195-262.
Цинцадзе З.Д. “Неизвестный” вам князь Багратион // Воен.-ист. журн. – 1994. -№6.-С. 88-92.




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна