Військова діяльність українських козацьких формувань у Вітчизняну війну 1812-1814 рр. досьогодні залишається малодослідженою темою. Сучасні українські історичні дослідження локалізуються окремими козацькими військами. Моноаспектність козацького питання зумовлена розпорошеністю джерельної бази та відсутністю цілісних документальних комплексів. А відтак постає необхідність на основі вже опублікованих документів різної видової належності спробувати дослідити питання місця та ролі українських козацьких формувань у Вітчизняній війні 1812-1814 років і разом із тим окреслити перспективи подальших наукових розвідок у даному напрямку.

Перша чверть XIX століття для Російської імперії відзначилася загостренням національних колізій, вимушеною війною з Туреччиною та участю в європейських війнах з Наполеоном. Тому Російська держава мобілізує всі свої ресурси і змінює ставлення до українського козацтва. Враховуючи настрої українського народу, його давні традиції, російський уряд із загостренням міжнародної ситуації йде на поновлення козацьких формувань із українського населення, заради встановлення над ним повного контролю. В ході російсько-турецької війни (1806-1812рр.), яка була викликана реваншистською політикою Туреччини, постало Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо. Воно сформувалось із задунайських козаків, чорноморців та інших категорій українського, російського, сербського населення, що мешкало на території Бессарабії, Молдови, Валахії. У ці ж роки продовжувало активно діяти на Бузьке козацьке військо, збережене для посилення охорони кордону та участі у воєнних компаніях проти Туреччини.

Вторгнення наполеонівських військ відродило ідею поновлення козацьких військ в Україні як з боку урядової адміністрації, так і власне українського населення. Проте мета в них була різною: російський уряд змушений був піти на цей тимчасовий захід для встановлення суворого контролю над вільнолюбивим українським населенням, а українство сподівалося на відновлення козацького стану з його правами та привілеями.

Згідно з наказом Олександра I на початку Вітчизняної війни 1812р. в Україні почали створюватись українські військові частини: полки захисників-ополченців і козацькі іррегулярні підрозділи. Протягом 1812р. з’явилося декілька проектів створення нових українських козацьких військ. На Правобережжі планувалося організувати з козацького населення Київського генерал-губернаторства (Київська, Волинська і Подільська губернії) кінне козацьке військо на правах ополчення. Із селян Київської та Подільської губерній було сформовано 4 українські кінно-козацькі полки, що згодом успішно воювали в складі армії Барклая-де-Толлі. Вони суттєво відрізнялися від іррегулярних п’ятисотенних донських полків як за штатом (1200 у 8 ескадронах), так і за характером служби, наближаючись до регулярних полків легкої кавалерії. Згідно з іменним указом від 15.08.1812 р., даному полковнику графу І.О.Вітте, швидко формувалася Українська козацька дивізія. Вже 6 вересня 1812 р. полки дивізії виступили на Луцьк у розпорядження 3-ї Західної армії. З осені її очолив П.В.Чичагов. Пізніше Українська козацька дивізія увійшла до складу окремого резервного корпусу генерал-лейтенанта М.Ф.Остен-Сакена та брала активну участь у подальших бойових діях. Усього у війні 1812-1814 рр. під командуванням генерала Вітте воювало 3000 правобережних козаків, із яких майже третина загинула. В лютому 1813р. українські козацькі полки і загони ополчення розмістилися майже на всій відвойованій Волині і Поділлі.

Зважаючи на швидкість комплектування козацьких полків на Київщині, ентузіазм населення, викликаний їх створенням, російське військове командування спробувало повторити експеримент на Лівобережній Україні (в межах Полтавської та Чернігівської губерній). Із початком Вітчизняної війни 1812 р. малоросійський генерал-губернатр Я.Лобанов-Ростовський, сподіваючись на підтримку імператора Олександра I, обнародував власний проект створення Малоросійського козацького війська, пообіцявши значні пільги та привілеї майбутнім козакам. Так постали Малоросійські кінно-козацькі полки чисельністю 18.000 вершників. Вони озброювалися, обмундировувалися та утримувалися власним коштом населення колишньої Гетьманщини. Показово, що п’ятий козацький Полтавський полк формував у c.Горошино український поет І.П.Котляревський. Він особисто приймав козаків, складав на кожного формулярниий список. Котляревський взяв на себе командування ескадроном. Водночас слід наголосити, що раніше, до оформлення Малоросійських кінно-козацьких полків, почали свою військову службу в 1812р. загони чернігівського ополчення й окремі чернігівські козацькі полки, створені представниками колишньої старшини. Вони надали значну допомогу російській армії у боротьбі проти наполеонівських загарбників на початковому етапі війни, ослабляючи французів ар’єргардними боями і примушуючи їх діяти обережно та нерішуче навіть при значній перевазі сил. На Лівобережжі козацькі полки створювались і за проектом М. Миклашевського, який спирався на “Положення” В. Капніста. Як наслідок – на Лівобережній Україні постало 15 козацьких полків: у Полтавській губернії їх було сформовано 9, у Чернігівській – 6. Лівобережні козацькі полки та ополчення брали участь у переслідуванні французів і за межами Російської імперії; 3-й козацький Чернігівський полк був у Франкфурті, потім у Франції; 4-й козацький Чернігівський полк – у Гамбузі; 5-й полк брав участь в організації пошти в корпусі адмірала Чичагова.
  
Із південноукраїнських козацьких формувань у ході воєнної компанії виказували зразки мужності і відваги підрозділи бузьких козаків, які добровільно влилися до складу діючої армії. 2-й та 3-й Бузькі полки боролися з французькою армією на Дніпрі, в складі партизанських загонів О.Фігнера та О.Сеславіна, відзначились у боях під Дорогобужем, Крапівною, Борисовим. 2-й полк закінчив свій похід у Вільно. До складу партизанського загону Д.Давидова, крім частин регулярної армії, входив 1-й Бузький козацький полк, який успішно воював і в закордонному поході, відзначившись у Франції при Краоні, Лаоні, Арсісі. Він же брав участь у взятті Парижа.

У Вітчизняній війні проти французів боролося Чорноморське козацтво в складі 9-го пішого полку, 1-го збірного кінного полку і Лейб-гвардії Чорноморської козацької сотні. Бойове хрещення гвардійської Чорноморської сотні під командуванням Олексія Безкровного відбулося 16 (28) червня 1812 р. неподалік с.Гапонівщина. Про успішний бій чорноморців доповіли імператорові. В серпні 1812 р. у битві при Бородіно О.Безкровний із двома взводами чорноморців уклинився у французьку батарею, чим відкрив шлях російській кавалерії. За Бородіно штаб-ротмістра Безкровного нагородили “золотою зброєю”, а Гвардійська Чорноморська сотня стала особистою охороною Олександра I до кінця кампанії 1813 – 1814 років.

В 1812 р. кримськотатарські кінні полки – Сімферопольський, Перекопський увійшли до складу 1-ї Армії, Феодосійський полк – до 2-ї, Євпаторійський – до 3-ї. Перекопський і Сімферопольський полки брали участь у битвах під Смоленськом, Можайськом, Бородіно, Малоярославцем, Тарутиним. Інші два полки, пройшовши бойовий шлях по російській території, брапи участь у закордонному поході, дійшовши до Парижу.

За матеріалами досліджень В’ячеслава Ісакова
Козацтво XV-XXI віків 

Дата: 01 06 2012 | Рубрика: Історія війни, Аналітично-оглядові статті | | Позначки: 1812, 200-річчя, Євпаторія, історія, армія, Бородіно, Буг, війна, військо, Волинь, Київ, козацтво, Луцьк, Малоросія, Малоярославець, Новоросія, ополчення, Париж, Перекоп, Поділля, Полтава, Росія, Симферополь, Смоленськ, Таврія (Крим), Туреччина, Україна, Франція, Чернігів