Бородінська битва. 26 серпня (за старим стилем – 7 вересня) 1812 року


Бородінська битва (Bataille de la Moskova)

Бородінська битва (у французькій історіографії битва у Москви-ріки, Bataille de la Moskova тобто Московська битва) – найбільша битва Вітчизняної війни 1812 року між російською армією під командуванням генерала М.І.Кутузова і французькою армією іиператора Наполеона I Бонапарта. Битва відбулася 26 серпня (за старим стилем – 7 вересня) 1812 року у села Бородіно, в 125 км на захід від Москви. Бородінська битва, яку Наполеон називав “Битвою гигантів”, є однією з самих кровопролитних у XIX столітті і найбільш кровопролитною з усіх, що були до неї.

В ході 12-годинного бою наполеонівській армії вдалося захопити і певний час утримувати позиції російської армії в центрі і на лівому фланзі, але наприкінці дня французи та їх союзники вже не мали сил для оборони цих рубежів і змушені були відступити на свої вихідні позиції. Головну тактичну мету Наполеона – повне знищення російської армії у битві під Бородіно – досягнути не вдалося. Таким чином, у вітчизняній історіографії вважається, що російські війська отримали перемогу.

Російська армія на марші

Проте наступного дня генерал М.І.Кутузов, прагнучи здобути остаточну перемогу над ворогом меншими жертвами, дав наказ відступати у зв’язку з великими втратами, яких зазнала російська армія, та за наявності у імператора Наполеона резервів, що продовжували прибувати Смоленською дорогою на допомогу французькій армії. Цей відступ французькі (а також деякі інші зарубіжні історики), розглядаючи його у контексті подальшого захоплення Москви, оцінють як свідчення поразки російської армії у Bataille de la Moskova.

Передісторія

Від початку вторгнення “Великої армії” Наполеона Бонапарта на територію Російської імперії, російські війська, що були роздроблені на кілька угруповань та суттєво поступалися супротивнику чисельністю, постійно відступали. Швидке просування і пригнічуюча чисельна перевага французів позбавляли можливості зібрати російські війська разом та підготувати їх до битви.

Солдати російської армії на привалі

Цей тривалий відступ, причини якого в народі розуміли не в повній мірі, викликав наростаюче невдоволення солдат, офіцерів і всього суспільства, тому Імператор Олександр I змістив головнокомандуючого армією князя Михайла Богдановича Барклая-де-Толлі і призначив на цю посаду генерала-від-інфантерії Михайла Іларіоновича Кутузова. Проте і новий головнокомандувач, тверезо оцінивши ситуацію, обрав шлях відступу. Стратегія, вибрана Кутузовим, була заснована з одного боку на виснаженні супротивника, з іншої – на очікуванні підкріплень, достатніх для вирішальної битви.

22 серпня (3 вересня) російська армія, що відступала від Смоленська, розташувалася у села Бородіно, в 125 км від Москви, де Кутузов вирішив дати генеральну битву, відкладати яку далі було вже неможливо через принципову позицію Російського Імператора Олександра I.

Михайло Іларіонович Кутузов на Бородінському полі

Загальна чисельність російської армії під Бородіно – 112 тисяч чоловік (генерал Толь: 95 тис. регулярних військ, 7 тис. козаків і 10 тис. ратників ополчення, “при цій армії 640 знарядь артилерії”), за іншими джерелами – близько 120 тис. чоловік та 624 гармати. Чисельність французьких військ, що брали участь у битві – близько 136 тис. солдатів і 587 гармат.

Наполеон на Бородінському полі

Якщо оцінювати якісний склад двох армій, то можна звернутися до думки учасника подій маркіза Шамбре, який відмічав, що французька армія мала перевагу, оскільки її піхота складалася в основному з досвідчених солдатів, тоді як у росіян було багато новобранців. Наполеон також мав суттєві наступальні переваги, зокрема, у важкій артилерії та важкій кінноті.

Бойовий дух обох армій можна оцінити як надзвичайно високий: наполеонівські вояки прагнули щонайшвидше “провчити руського ведмедя” та “цивілізувати країну північних варварів”; російські солдати були готові “нещадно бити антихриста-Бонапарта” та з честю вмерти за Віру, Царя і Вітчизну.

Молебень на Бородінському полі

Напередодні битви, 25 серпня, по усьому російському військовому табору пронесли Смоленську ікону Божої Матері. Увечері перед нею був відслужений молебень у присутності Кутузова. Федір Миколайович Глінка передав настрій, що панував при цьому в російському війську:

“Духовенство йшло в ризах, кадила диміли, повітря оголошувалося співом і свята ікона простувала. Сама собою, за покликом серця, стотисячна армія падала на коліна і припадала чолом до землі, яку готова була упоїти досхочу своєю кров’ю”.

Бойові дії

Перша сутичка з наступаючими на Бородіно італійцями

О 5-30 ранку 26 серпня (7 вересня) 1812 року більше 100 французьких гармат почали артилерійський обстріл позицій лівого флангу російської армії. Одночасно з початком обстрілу на центр російської позиції, село Бородіно, під прикриттям уранішнього туману у відволікаючу атаку рушила дивізія генерала Алексіса Жозе Дельзона з корпусу віце-короля Італії Євгенія Богарне.

Бойві дії на першому етапі Бородінської битви

Село обороняв лейб-гвардії Єгерський полк під командуванням полковника Карла івановича Бістрома. Близько години єгеря відбивалися від чотирикратно перевищуючих сил супротивника, проте під загрозою обходу з флангу вимушені були відступити за річку Колочу. 106-й лінійний полк французів, підбадьорений зайняттям села, кинувся услід за єгерями і форсував річку. Але гвардійські єгері, отримавши підкріплення, відкинули французьку піхоту та на протязі всієї Бородінської битви успішно відбивали спроби ворога прорвати оборону у цьому місці.

Гвардійські єгері та моряки контратакують італійців з корпусу Богарне

Майже одночасно з наступом на Бородіно, після нетривалої канонади, почався наступ французів на іншому напрамку – на Багратіонові флеші. У першій атаці французькі дивізії генералів Жозефа Дессе і Жана Компана пробилися через Утицький ліс, але потрапили під картечний вогонь і були перевернені фланговою атакою єгерів. О 8-ій годині ранку французи повторили атаку і захопили південну флеш.

Бородінська битва. 26 серпня (за старим стилем - 7 вересня) 1812 року

Князь Петро Іванович Багратіон на допомогу 2-ій звідно-гренадерській дивізії направив 27-у піхотну дивізію генерала Неверовського, а також Охтирських гусар і Новоросійських драгун для удару у фланг. Французи залишили флеш, зазнавши при цьому великих втрат (були поранені обидва дивізійні генерали Дессе і Компан, при падінні з убитого коня контужений командир корпусу маршал Луі-Ніколя Даву, поранені практично усі бригадні командири).

Бородіно. Атака Охтирського гусарського полку

Найпотужнішою атакою на Багратіонові флеші стала 4-та (цю вирішальну атаку російська історіографія називає 8-ою, враховуючи попередні атаки корпусу Жана Жюно), розпочата о 11-ій годині ранку, коли Наполеон сконцентрував проти флеші близько 45 тисяч піхоти і кавалерії та майже 400 гармат. Запеклий бій на цому напрямку тривав кілька годин – сторони вводили нові й нові резерви, то атакуючи, то відступаючи, то контратакуючи одна одну.

Атака французьких кінних карабінерів

Генерал Петро Петрович Коновніцин, що взяв командування 2-ою армією після важкого поранення князя Багратіона, врешті-решт був змушений залишити флеші. Залишки військ, були відведені ним на новий оборонний рубіж за Семенівським яром, де вони закріпилися й продовжували відбивати ворожі атаки протягом всього дня.

Другий етап Бородінської битви

Відступ Коновніцина змусив генерал-лейтенанта Карла Федоровича Багговута припинити бій за Утицький курган (російські позиції при якому стали уразливими для флангових атак) і також відійти на нову лінію оборони, що тепер тримала 2-га армія.

Головнокомандувач Кутузов дає завдання генералам Уварову та Платову

У критичний момент Бородінської битви Кутузов прийняв рішення про рейд кінноти генералів від інфантерії Федора Петровича Уварова і Матвія Івановича Платова в тил і фланг супротивника. До 12 годин дня 1-й кавалерійський корпус Уварова (28 ескадронів) і козаки Платова (8 полків) переправилися через річку Колочу в районі села Малого. Корпус Уварова атакував французький піхотний полк та італійську кавалерійську бригаду генерала Орнано у села Беззубово. Платов переправився через річку Войну і вдарив у тил французів.

Рейд козаків отамана Платова у тил наполеонівської армії

Несподівана атака козаків викликала замішання в стані Наполеона і змусила французів відкликати війська, які штурмували батарею Раєвського на Курганній висоті. Віце-король Італії Євгеній Богарне з Італійською гвардією і корпусом Груші були спрямовані Наполеоном проти нової загрози. Рейд Уварова і Платова затримав на 2 години вирішальну атаку супротивника, що дозволило перегрупувати російські війська й підготувати їх до наступного етапу битви.

Третій етап Бородінської битви

Високий курган, що знаходився в центрі російської позиції, панував над навколишньою місцевістю. На нім була встановлена батарея, що на початку битви складалася з 18 гармат. Оборона батареї покладалася на 7-й піхотний корпус генерал-лейтенанта Миколая Миколайовича Раєвського.

Батарея Раєвського

Близько 9 години ранку, в розпал бою за Багратіонові флеші, французи почали першу атаку на батарею силами 4-го корпусу віце-короля Італії Євгенія Богарне, а також дивізіями генералів Морана і Жерара з 1-го корпусу маршала Даву. Атакою на центр російської армії Наполеон розраховував утруднити перекидання російських військ з правого крила на Багратіонові флеші. Вранці уся друга лінія військ генерал-лейтенанта Раєвського за наказом генерала  Багратіона була знята на захист флешів. Незважаючи на це, перша французька атака була успішно відбита артилерійським вогнем.

Бородинська битва. Художник Уільям Хіт

Майже відразу ж віце-король Італії повторно атакував курган. Головнокомандувач російської армії Кутузов у цей момент ввів у бій за батарею Раєвського увесь кінно-артилерійський резерв у кількості 60 гармат і частину легкої артилерії 1-ої армії. Проте, незважаючи на щільний артилерійський вогонь, французи 30-го полку бригадного генерала Шарля Бонамі де Бельфонтена зуміли увірватися в редут й зав`язати запеклий рукопашний бій з його захисниками.

Бородіно. Атака генерала Єрмолова на батарею Раєвського

У цей момент біля Курганної висоти знаходилися начальник штабу 1-ої армії Олексій Петрович Єрмолов і начальник артилерії Олександр Іванович Кутайсов, що слідували за наказом Кутузова на лівий фланг. Очоливши батальйон Уфімського піхотного полку і приєднавши до нього 18-й єгерський полк, Єрмолов і Кутайсов вдарили у багнети прямо на редут.

Бій за редут. Контратака російськіх полків

Одночасно з флангів ударили полки генерал-майорів Івана Федоровича Паскевича та Іларіона Васильовича Васильчикова. Редут був відбитий, а бригадний генерал Бонамі узятий в полон. З усього французького полку чисельністю 4100 чоловік під командуванням Бонамі у строю залишилося тільки близько 300 солдатів. У цьому бою загинув генерал-майор артилерії Кутайсов.

Смертельне поранення генерала Кутайсова

Михайло Іларіонович Кутузов, врахувавши ступінь виснаження корпусу Раєвського, відвів його війська на другу лінію оборони, а Барклай-де-Толлі для оборони батареї направив 24-у піхотну дивізію генерал-майора Петра Гавриловича Ліхачова.

Близько 3-ї години, підтягнувши до фронту 150 гармат й після масивного обстрілу французи пішли на вирішальний штурм баттареї. Для атаки проти 24-ої дивізії були зосереджені 34 кавалерійські полки. Першим пішов в атаку 2-й кавалерійський корпус під командуванням дивізійного генерала Огюста Коленкура (командир корпусу дивізійний генерал Луі Монбрен до цього часу був убитий). Коленкур прорвався крізь пекельний вогонь, обійшов ліворуч Курганну висоту і кинувся на батарею.

Французькі кірасіри вриваються у редут. Загибель генерала Коленкура

Зустрінуті вогнем з фронту, флангів і тилу французькі кірасири були відкинуті з величезними втратами (батарея Раєвського отримала від французів прізвисько “могила французької кавалерії”). Генерал Огюст Коленкур, як і багато його соратників, знайшов смерть на схилах кургану. Тим часом війська віце-короля Італії Євгенія Богарне, скориставшись атакою Коленкура, що скула дії 24-ої дивізії, увірвалися на батарею і, в результаті кровопролитнішого бою, всеж-таки захопили її.

Французи на захопленій батареї Раєвського

Отримавши звістку про падіння батареї Раєвського, Наполеон прибув на передову і, оглянувши позиції, дійшов несподіваного й невтішного висновку, що центр російської армії, незважаючи на відступ, тримається міцно. За станом на 6-ту годину вечора російська армія продовжувала утримувати найважлівіщі стратегічні позиції, а французьким військам на жодному з напрямів не вдалося досягти рішучого успіху.

Ізмайловський полк в Бородиській битві

На лівому фланзі дивізійний генерал Юзеф Понятовський продовжував вести безрезультатні атаки на позиції 2-ої армії під командуванням “залізного генерала” Дмитра Сергійовича Дохтурова (командувач 2-ої армії генерал Багратіон був важко поранений). У центрі і на правому фланзі справа обмежувалася артилерійською перестрілкою до 7-ї години вечора.

Четвертий етап Бородінської битсви

Наприкінці дня, прагнучи якось змінити цю невизначену ситуацію, маршали просили Наполеона підтримати виснажену армію й кинути в бій останній резерв – імператорську гвардію. Але Наполеон зазвичай вводив у битву гвардію лише у самий останній момент, коли перемога була підготовлена іншими його військами і коли треба було завдати по ворогові останнього рішучого удару. Тверезо оцінюючи обстановку до кінця Бородінської битви, Наполеон не бачив ознак перемоги, тому не пішов на ризик. Наступ припинився. Французи були змушені відступити на свої початкові позиції.

Битва під Москвою. Гравюра Альбрехта Адама

Зайнявши лінію оборони біля села Горки, Російські війська почали готуватися до нової битви. Проте о 12 годині ночі прибув наказ Кутузова, що відміняв приготування до бою, наміченого наступного дня. Головнокомандувач вирішив відвести армію за Можайськ з тим, щоб поповнити чисельність військ і краще підготуватися до нових битв.

Підсумки

Каре лейб-гвардії Литовського полку

Кількість втрат, що зазнали сторони під час Бородінської битви, ще й досі є предметом наукових дискусій. Різні історичні джерела наводять різні дані стосовно кількості вбитих та поранених (з яких також дуже багато померло). Більщість європейських істориків, що спираються в своїх дослідженнях переважно на мемуарні джерела, оцінюють кількість загиблих солдат і офіцерів “Великої армії” у 30-40 тис. чоловік, а втрати Російської армії у 35-50 тис. Але, враховуючи, що майже вся документація “Великої армії” була втрачена під час відступу з Росії, науково обгрунтувати ці припущення не є можливим. З огляду на ці обставини російські дослідження викликають значно більшу довіру (російська військова документація зберіглася до нашого часу, крім того саме росіяни здійснювали поховання загиблих на Бородінському полі в період з осени 1812 року по весну 1813 року). Отож, за даними найбільш авторитетних вітчизняних дослідників втрати наполеонівської армії у Бородінській битві становлять понад 58 тис., а втрати Російської армії понад 45 тис. чоловік.

Порівняно з цими цифрами абсолютно мізерними виглядають дані про трофеї. Росіяни захопили 13 гармат і 1 тисячу полонених (серед них пораненого генерала Бонамі, прийнятого за Мюрата); французи узяли 15 гармат і теж близько тисячі полонених (серед них ледве живого від численних ран генерала Ліхачова). Ні тій, ні іншій армії не дісталося жодного прапора супротивника. Свідчить ад’ютант Наполеона Арман Коленкур (брат загиблого генерала Огюста Коленкура):

“Імператор багато разів повторював, що він не може зрозуміти, яким чином редути і позиції, які були захоплені з такою відвагою і які ми так наполегливо захищали, дали нам лише невелике число полонених. Він багато разів запитував у офіцерів, що прибули з донесеннями, де полонені, яких повинні були узяти. […] Ці успіхи без полонених, без трофеїв не задовольняли його”.

У своїх спогадах інший французький генерал Жан-Жак Пеле цитує популярний вислів Наполеона, яким той любив коротко характеризувати рокову Bataille de la Moskova:

“Бородінська битва була найпрекрасніша і найгрізніша, французи показали себе гідними перемоги, a росіяни заслужили право бути непереможними”.

Михайло Іларіонович Кутузов у своєму рапорті Імпераорові Олександру I писав:

“Цей день пребуде вічним пам’ятником мужності і відмінної хоробрості російських воїнів, де вся піхота, кавалерія і артилерія билися відчайдушно. Бажання всякого було померти на місці і не поступитися ворогові. Французька армія під проводом самого Наполеона, будучи в чудових силах, не пересилила твердість духу російського солдата, що жертвував з бадьорістю життя за свою Вітчизну”.

Бородінський бій ознаменував собою кризу європейської стратегії генеральної битви. Відсутність вирішальної перемоги зумовила кінцеву поразку Наполеона. Французам в ході битви не вдалося досягти своєї головної мети – знищити російську армію й тим примусити Російську імперію до капітуляції – російські ж війська, що нанесли істотний ущерб армії супротивника, змогли зберегти свої сили заради здобуття наступних перемог. Подальші події Вітчизняної війни 1812 року підтвердили, що розрахунок Кутузова був вірним, а непопулярне рішення головнокомандуючого про відступ і залишення Москви – тактично і стратегічно доцільним.

Література

Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. К., 1948.
Усенко П.Г. Війна Росії з наполеонівською коаліцією 1812. В кн.: Малий словник історії України. К., 1997.
Описании сражения при селе Бородино, бывшего 26-го числа августа 1812 г. между Российскою императорскою армиею под предводительством генерала от инфантерии князя Голенищева-Кутузова и Французскою соединенною армиею, состоящею из войск всех держав Западной Европы, под предводительством императора Наполеона. К.Ф.Толь.
Крылова Н.Б. Отклики на Отечественную войну 1812 г. в западно-украинских землях Австрийской империи. В кн.: Бессмертная эпопея. М., 1988; Троицкий Н.А. 1812. Великий год России. М., 1988.
Клаузевиц К. 1812 год. Поход в Россию (Биографии и мемуары).
Филипп Поль де Сегюр. Поход в Россию. Записки адъютанта императора Наполеона I. (пер. с фр.)
Михайловский-Данилевский А.И. Описание отечественной войны в 1812 году.
Ливен Д. Россия против Наполеона: Борьба за Европу 1807-1814 (пер. с англ. А.Ю.Петрова).
Петерс Т.П. С полей сражений 1812-1815 гг.: трофейные письма маршалов, генералов, чинов Великой армии императора Наполеона I и переписка генерал-лейтенанта князя Д.В.Голицына (М.: Русский мир, 2012).
Богданович М.И. История Отечественной войны 1812 года по достоверным источникам; В 3 т. – СПб., 1859-1960.
Бородино в воспоминаниях современников. Р.А.Кулагин; СПб.: «Скарабей», 2001 (Великие битвы России в мемуарах).
Бородино. Документы, письма, воспоминания. Под ред. Л.Г.Бескровного, Г.П.Мещерякова.
Бородино: Документальная хроника. А.М.Валькович, А.П.Капитонов; М.: РОССПЭН, 2004.
Бородино, 1812. Б.С.Абалихин, Л.П.Богданов, В.П.Бучнева и др.; отв. ред. П.А.Жилин. – М., 1989.
Брюс Р. и др. Войны и сражения эпохи Наполеона. 1792-1815. Р.Брюс, Й.Дикки, К.Кайли, М.Павкович, Ф.Шнейд. – М.: Эксмо, 2009.
Глинка Ф.Н. Очерки Бородинского сражения (воспоминания о 1812 годе); Смоленск, 2008.
Записки А.П. Ермолова. 1798-1826 гг. (сост. В.А.Федорова); 1991.
Могилевский Н.А. От Немана до Сены: Заграничные походы русской армии 1812-1814 гг.; М.: Кучково поле, 2012.
От Аустерлица до Парижа: Дорогами поражений и побед (О.Г.Гончаренко); 2012.
Подмазо А.А. Большая Европейская война 1812-1815 годов: Хроника событий (М.: РОССПЭН, 2003).
Чандлер Д. Военные кампании Наполеона. Триумф и трагедия завоевателя (монография, пер. с англ. – М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф, 2000).
Эпоха 1812 года: Исследования. Документы (ГИМ. – М., 2012).
Эпоха 1812 года: Исследования. Источники. Историография (Труды ГИМ: Вып. 187).
Отечественная война 1812 г., т. 1–22. СПб., 1900–14.
Ахлестышев Д.П. Двенадцатый год. СПб., 1912.
Беннигсен Л.Л. Записки о войне 1812 года. К., 1912.
Тарле Е.В. 1812 год. М., 1959.
Тарле Е. В. Бородино. Собрание сочинений: в 12 томах. Издательство АН СССР, 1962.
Бескровный Л.Г. Отечественная война 1812 года. М., 1962.
Абалихин Б.С. Отечественная война 1812 г. на Юго-Западе России: Учебное пособие по спецкурсу. Волгоград, 1987.
Безотосный В.М. Все сражения русской армии 1804-1814 гг.: Россия против Наполена. М.: Яуза: Эксмо, 2012
Земцов В.Н. «Французское» Бородино (французская историография Бородинского сражения). Отечественная история, 2002, №6.
Fabry L. Campagne de Russie: 1812, vol. 1–5. Paris, 1900–03.
Markham, David. Napoleon for Dummies, Wiley Pub Inc., 2005. pgs. 193-49.
Some of the bloodiest one-day battles in history (“The Economist” Nov 11th 2008).
Bregeon, Jean-Joel. 1812: La paix et la guerre. Paris: Perrin, 2012.
Burton, Reginald George. Napoleon’s invasion of Russia. G. Allen & company, ltd., 1914.
Chambray, Georges Histoire de l’expedition de Russie. — Pillet aine, 1823.
Denniee, Pierre Paul. Itineraire de l’Empereur Napoleon pendant la Campagne de 1812. — Paris: Paulin, 1842.
Esdaile, Charles. Napoleon’s Wars: An International History, 1803-1815. — London, New York, etc.: Penguin, 2009.
Grunwald, Constantin. La campagne de Russie. — R. Julliard, 1964.
Hourtoulle, Francois. Borodino -The Moskova: The Battle for the Redoubts. — Histoire & Collections, 2001.
Lentz, Thierry. Nouvelle histoire du premier empire: L’effondrement du systeme napoleonien, 1810-1814. — Paris: Fayard, 2004.
Lieven, Dominic. Russia Against Napoleon: The Battle for Europe, 1807 to 1814. — London, New York, etc.: Penguin, 2009.
Mikaberidze, Alexander. The Battle of Borodino: Napoleon Against Kutuzov. — London: Pen & Sword, 2012.
Thiry, Jean. La campagne de Russie. — Berger-Levrault, 1969.
Zamoyski, Adam. 1812. Napoleon’s Fatal March on Moscow. — London: Harper Perennial, 2005.




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна