Бузьке козацьке військо


Козаки Бузьких козачих полків

Виникнення Бузького козацького війська тісно зв’язане з російсько-турецькою війною 1768-1774 років. Ще на початку війни, в 1769 році генерал-майор О.О.Прозоровський сформував з населення Правобережної України, що терпіло від турецько-татарських нападів і гніту панської Польщі, Нововербований козацький полк. З самого початку свого існування Нововербований козацький полк зберігав військову самостійність і козацький устрій, беручи активну участь у бойових діях протягом всієї російсько-турецької війни.

Одночасно, в міру просування російських військ по території Дунайських князівств, з місцевого населення – молдаван, валахів, а також болгарів і сербів, створювалися загони добровольців, так звані волонтерські або арнаутські команди, що брали участь у військових діях у складі російської армії. Нововербований полк та арнаути відзначились в боях при Ларзі, Аржисі, Крайові (1770), Тульчі (1771). Таким чином, під час формування війська вони вже мали військовий досвід.

Козацький бівуак

Після закінчення російсько-турецької війни і укладення Кючук-Кайнарджійського миру 1774 року до Росії відійшла територія між Дніпром і Південним Бугом. Прагнучи заселити і укріпити звільнений район, уряд в 1775 році поселив козаків Нововербованого полку й арнаутів у Херсонській (Миколаївській) губернії в межиріччі Інгулу, Єланця і Мертвоводу. Поселенцям було виділено 109.407 дес. землі для зайняття хліборобством, виноградарством, садівництвом та скотарством. В цьому ж році козаки і арнаути заселили населенні пункти Соколи (з 1789 року – м. Вознесенськ), де розміщувалось Військове правління, Раковиця, Новогригоріївське, Арнаутівка (тепер Дорошівка), Михайлівка, Троїцьке, Федорівське (тепер Нова Одеса), Скаржника (з 1803 р. – Білоусівка, тепер Трикати), Касперівка, Новопетровське, Себино, Гур’єво, Костянтинове, Баловневе, Матвіївка (тепер села у Вознесенському і Новоодеському районах Миколаївської області).

12 лютого 1785 року через загострення російсько-турецьких відносин за наказом Катерини II з колишніх козаків Нововербованого полку й арнаутів було сформовано 1500-й козацький полк. Дещо пізніше, 6 червня 1786 року, він був поділений на 1- та 2-й Бузькі козацькі полки. Командиром 1-го було призначено підполковника І.Касперова, командиром 2-го – майора П.Скаржинського. Полки зайняли кордонну лінію по Бугу від Мертвоводу до Інгулу.

Напередодні нової російсько-турецької війни уряд вжив низку заходів для збільшення військових контингентів на півдні. В 1787 році бузькі козацькі полки були приєднані до складу щойно утворенного Катеринославського козацького війська.

Під час війни полк було поділено на сотні, до їх складу входив сотник, порутчик та 120 козаків. За штатним розкладом чисельність полку складалась з 1.500 козаків. У ході війни бузькі козаки брали участь в облозі і штурмі Очакова, Кінбурна, Акермана, Юлії, разом з частинами Донського війська полковника Ісаєва та чорноморцями отамана 3.Чепіги воювали під Бендерами, відзначились у штурмі фортець Гаджибей, Ізмаїл, у битві при Мачині.

По закінченні війни бузький полк стояв у Молдавії на р.Серет, а у вересні 1792 року був перекинений у Польщу. В цей час полк нараховував 1.534 козаків, в строю знаходилось 1.275. З 1793 року Бузький полк зайняв прикордонну лінію по Дністру і Чорноморському узбережжю від Ягорлика до Очакова.

У червні 1796 року через ліквідацію Катеринославського козацького війська бузькі козаки були підпорядковані Чорноморському адміралтейському правлінню, а в 1797 році за наказом Павла І розформовані. Козаків, незважаючи на їхні протести, було перетворено на державних селян з наступною передачею під юрисдикцію місцевої земської адміністрації. Слід зауважити, що дві сотні, які охороняли кордон по Дністру, були розпущені лише у 1800 році.

Прапори бузьких козачих полків

На початку XIX ст. через нове ускладнення російсько-турецьких відносин, царський уряд звертає велику увагу на укріплення південних кордонів. Зокрема, було вирішено за доцільне притягти на військову службу колишніх бузьких козаків. Ці заходи уряду збіглися з вимогами самих козаків про відновлення війська. Саме це відстоювала делегація козацької старшини, направлена в 1801 році до Петербургу. На час відновлення війська бузькі козаки оселили 27 станиць і хуторів, в яких було 2.322 двори з населенням понад 12 тис. чоловік (крім зазначених вище – Красносілля, Михайлівка-2, Григор’євка, Кучерові Байраки, Лагеря, Водяна, Ухівка, Руда, Гутницька, Лозоватка, Сердешна, Перина). Найбільшими за чисельністю були Красносілля – 1.293 особи, Михайлівка – 2.304, Гутницька – 541, Соколи – 517.

За своїм складом Бузьке козацьке військо було багатонаціональним. Переважна більшість – це українці, які визначали національний вигляд, традиції та побут. До війська входили також росіяни, молдавани, болгари, чорногорці, серби і навіть цигани.

Печатка Бузького козацького військаУказом від 8 травня 1803 року Бузьке військо було відновлене на засадах Донського козацького війська, тобто на повному власному утриманні. До війська увійшли всі бузькі і красносільські станиці з адміністративним центром у м.Вознесенську. Крім того, до нього були також приєднані два болгарські поселення Щербані (тепер Вознесенського району) і Димовське (с.Диміно Новоодеського району), де було 600 осіб.

В адміністративному та військовому плані військо повторювало устрій Донського та Чорноморського військ, незначна різниця була пов’язана з меньшими масштабами і привилеями у бузьців. Для внутрішнього цивільного і господарського управління вводилась Військова канцелярія під головуванням наказного отамана. У складі канцелярії працювали дві неодмінних особи (члена) зі штаб-офіцерів, два асесори, прокурор та секретар. Згодом штат канцелярії збільшився за рахунок: лікаря, учня лікаря, поліцмейстера, земського комісару, помічника поліцмейстера та земського комісара, казначея. Поселення війська були поділені на три округи: два бузьких і один красносільський. На чолі округів стояли окружні начальники зі старшин. По військовій частині військо підлягало військовому губернатору, по цивільній – цивільному губернському правлінню. В станицях були виборні отамани.

Військо мало виставляти три п’ятисотенних полки (згодом чисельність полків змінювалась. Термін служби не визначався. Формою бузьких козаків були темно-сині куртки з білими лямівками та кушаками; темно-сині шаровари з білою тасьмою; чекмені сірі. Шапки смушкові з чорним околичком, білим верхом із витишкетами (шнурками) і білими султанами. Чепраки на сідлах червоного сукна з білою обшивкою. Озброєння складалось з пістолетів, карабінів, шабель та пік.

Бій козака з французом. Малюнок 1813 року

З відновленням війська бузькі козаки несли прикордонну службу на Дністрі, а з початком російсько-турецької війни 1806-1812 років у складі трьох полків брали участь в осаді Ізмаїла, у військових діях на території Бессарабії, Молдавії і Волощини.

У період наполеонівської навали загони бузьких козаків, що добровільно влилися до складу діючої армії, виявили зразки самовідданості і відваги. Відомий герой Вітчизняної війни 1812 року Д.Давидов спеціально відзначав героїзм і мужність бузьких козаків. Успішно діяв 1-й Бузький полк і в закордонному поході, особливо у Франції при Краоні, Лаоні, Арсісі; брав участь у взятті Парижа. За це 14 січня 1816 року він був нагороджений найвищою нагородою для кавалерійських частин Георгієвським штандартом (прапором) “За хоробрість”.

Бій за Париж

2- та 3-й Бузькі полки боролися з французькою армією на Дніпрі, у складі партизанських загонів О.Фігнера та О.Сеславіна відзначились у боях під Дорогобужем, Крапівною, Борисовим. 2-й полк закінчив свій похід у Вільно. Після закінчення військових дій козаки продовжували кордонну службу.

Господарство нововербованих козаків та арнаутів спочатку складалося під впливом національних особливостей, традиційних виробничих навичок і потреб. Так, у поселеннях Нововербованого полку переважало характерне для України хліборобство з плугом і волами, в арнаутській частині провідне місце займало городництво, садівництво і виноградарство. Однак, з часом, в міру зростання економічних зв’язків, зближення укладу життя й побуту нововербованих козаків та арнаутів господарська діяльність бузького козацтва стає різноманітнішою і продуктивнішою. Основою господарського життя було землеробство і скотарство. В землеробстві переважали посіви пшениці-арнаутки, жита, проса, вівса; у скотарстві – розведення великої рогатої худоби, коней, вівців. Саме бузькими козаками була поширена в цьому районі відома порода української (черкаської) рогатої худоби. Займались козаки також рибальством, ремеслами, торгівлею.

Освоєння пустинних земель Побужжя проходило у важких умовах, з великими труднощами, надзвичайно повільно. Стихійні лиха, недостатня кількість знарядь праці і робочої худоби поряд з постійною військовою небезпекою на прикордонні тяжко відбивалося на господарському житті і побуті поселенців. Частина з них, особливо з арнаутів, не витримавши важких умов, повернулася за кордон.

Козацькі прапори початку 19ст. Під №4 Сотенний прапор бузьких козаківСтворення Бузького козацького війська викликало до себе великий потяг селян-втікачів, колишніх запорізьких козаків, всіх, хто намагався позбутися кріпосницького ярма. Втім, прийом до бузького козацтва був дуже обмеженим. Зараховувати до нього селян було категорично заборонено. Приймати до війська дозволялося лише осіб іноземного походження. Тому значна частина селян-втікачів, яка потряпляла на територію війська, змушена була найматися до старшин і заможних козаків, господарства яких потребували робочої сили. Інша частина втікачів подавалася за кордон і повертаючись, приписувалася до війська під виглядом чужинців. Прийом такого роду осіб особливо полегшувався під час військових дій, оскільки командування, зацікавлене у збільшенні кількості козаків, крізь пальці дивилося на їхнє соціальне походження. Серед них були задунайські козаки. Так, в жовтні 1807 року Бузька військова канцелярія повідомляла, що до війська були зараховані 20 козаків та три жінки з-за Дунаю, уточнюючи що з Усть-Дунайського війська.

8 жовтня 1817 року Бузьке козацьке військо було ліквідоване, а козаки перетворені на військових поселенців. Побузькі станиці увійшли до складу 1- і 2-го полків Бузької уланської дивізії. В красносільських станицях розташувався 4-й полк Української уланської дивізії.

Повний текст статті опубліковано у книзі “Козацтво на Півдні України. Кінець ХVІІІ – ХІХ століття”. Автори: О.А.Бачинська, Л.М.Маленко, О.А.Прігарін, Р.І.Шиян. Одеса, 2000р.

P.S. Від редакції: Багато колишніх козаків Бузьского війська згодом увійшло до складу Дунайського, Азовського і Кавказського козачих військ.




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна