З початком Вітчизняної війни 1812 року по усій Російській імперії розгорнулося формування добровільних народних ополчень. У зв’язку з цим 10 серпня 1812р. син наказного отамана Бузького козачого війська, поміщик Віктор Петрович Скаржинський звернувся до Херсонського губернського проводиря дворянства Ф.Чорбе, а пізніше (26 серпня) і до Новоросійського генерал-губернатора герцога Емануїла Осиповича де Рішельє з проханням про дозвіл на створення козачого військового формування ополченського типу.

Зокрема, Скаржинський повідомляв, що він  готовий з числа кріпосних селян, які належать його сім’ї, набрати 100 чоловік добровольців, обмундирувати їх, за зразком регулярних козаків, забезпечити верховими кіньми і платити їм жалування до закінчення війни. Для себе ж він просив дозволу командувати ескадроном і присвоїти загону своє ім’я. 

Дозвіл незабаром був даний. І хоча Імператор Олександр І cпециальным маніфестом від 18 липня 1812 року відмінив формування ополчень в Херсонській губернії, – В.П.Скаржинському все ж вдалося добитися дозволу на формування свого ескадрона.

В основному, до складу ескадрона включили кріпосних селян з маєтків Скаржинських, доповнили декількома вільними людьми, а в якості офіцерів запросили місцевих дворян. Особовий склад включав у себе 128 рядових, 2 сурмачів, 14 унтер-офіцерів, 1 корнета (А.А. Скальковский наводив цифру 180 чоловік, а на думку дослідника історії роду Скаржинських О.Н.Дорошенко, добровольців у складі ескадрона було 111).

Для козаків і унтер-офіцерів ескадрону виготовили спеціальне обмундирування. Його опис склав відомий російський військовий історик О.В.Вісковатий:

«Рядовые, или казаки, сего эскадрона имели белыя, суконныя куртки, безъ фалдъ, съ воротникомъ, лацканами и обшлагами голубыми, съ выпушкою на воротнике белою, а по всемъ швамъ и у белыхъ погоновъ голубою, и съ белыми пуговицами; шаровары темносинiя, съ выкладкою, въ одинъ рядъ, голубою, обшитою белымъ кантомъ; кушаки белые, съ голубою обшивкою; шапки казачьи съ голубымъ верхомъ и белыми этишкетами; сапоги со шпорами; сабли съ железнымъ ефесомъ, въ черныхъ ножнахъ, местами оправленныхъ железомъ; пистолеты за кушакомъ; лядунки и лядуночныя перевязи изъ черной кожи; пики съ чернымъ древкомъ; конный уборъ казачiй, съ голубымъ чепракомъ, обшитымъ белою тесьмою или белымъ сукномъ. Казаки задней шеренги, сверхъ вышеописаннаго вооруженiя имели еще и карабины, на черномъ лосинномъ ремне, черезъ правое плечо. Офицеры, при одинаковыхъ цветахъ и покрое обмундированiя съ нижними чинами, имели серебряные эполеты, этишкеты, шарфы и темляки, и шапки съ медвежьимъ мехомъ».

На ескадронному значку був зображений фамільний герб Скаржинських – білий одноріг на блакитному полі. Кошти на утримування ескадрона виділила матір Віктора Петровича – Уляна Григорівна Скаржинська (уроджена Булацель).

Близько двох тижнів проводилося навчання добровольців військовій справі і до кінця серпня 1812 року ескадрон був готовий до виступу в діючу армію. У зв’язку з цим 28 серпня Новоросійський генерал-губернатор Едуард де Рішельє написав лист командувачеві Дунайською (Третьою Західною) армією адміралові П.В.Чичагову:

«Милостивый государь Павел Васильевич!

Получив от Херсонского губернского дворянского предводителя донесение со вложением прошения помещика Херсонской губернии коллежского ассесора Скаржинского, на имя его поданное, что он, Скаржинский, по силе высочайшего воззвания, в высочайшем манифесте изображённого, выбрал с позволения матери своей генерал-майорши в Херсонской губ. из тысячи её с ним крестьянских душ 100 чел., во всех частях к воинской службе годных, не старше 35 лет, всех их обмундировал по примеру иррегулярных войск, снабдил верховыми лошадьми со всем прибором и вооружил пиками и частью пистолетами и саблями. Сверх того, принял на себя продовольствовать оную сотню провиантом, пока выступит в поход, а жалованье будет производить во всё время до окончания войны с французами всякому рядовому по 13 руб. в год, равным образом и приглашенному им корнету Семёнову по 300 руб.; одному унтер-офицеру по 160 руб. Со стороны же казны испрашивает одного только продовольствия фуражом лошадей, а людей провиантом узаконенною дачею со дня выступления в поход и на всё время, сколько оная сотня будет находиться на службе, и при том пожертвовании посвятил он себя на службу с употреблением командиром теми людьми.

Хотя по высочайшему повелению вооружение людей во вверенных мне губерниях и отменено, но как сие его отличнейшее пожертвование для пользы отечества приносится им добровольно, то я, одобряя оное, позволил ему по второму его прошению, поданному ко мне, в дополнение эскадрона довербовать людьми вольными, не записанными в подушный оклад, по примеру тому, как вербуют в уланские полки на капитуляции, и состояло бы в оном унтер-офицеров 14, в том числе вахмистр 1 и квартермистр 1, рядовых 128, трубачей 2, с призвождением всем им жалованья, обмундирования, вооружения с доставкою и лошадей от него. К исполнению же его предписал:

1-е. Эскадрону сему называться именем его, Скаржинского.

2-е. Наступающего сентября 4-го числа выступить с оным эскадроном, идти по данному маршруту в Каменец-Подольск, в армию, вашему высокопревосходительству вверенную, и о дальнейшем же следовании ожидал бы вашего предписания.

3-е. Со дня выступления продовольствовать лошадей фуражом, а людей провиантом от жителей под квитанции по неизменно у меня на сей предмет суммы; для записки ж провианта и фуража в приход и расход снабжён он книгами и достаточными на то формами.

4-е. Из Тираспольского арсенала отпущено ему ружей волонтёрских 30, сабель казачьих 53, турецких 10, волонтёрских 62, пистолетов гусарских 47 пар, калмыцких 21/2 пары и драгунских 101/2 пар, каковое оружие по окончании войны должен он представить в казённый арсенал в целости.

5-е. Из Одесского артиллерийского гарнизона выдано ему по комплектному числу уланского эскадрона на запасные патроны принадлежащее количество пороху и свинцу.

Вашему высокопревосходительству донеся о сём и представляя у сего маршрут о следовании сего эскадрона, имею честь быть с глубочайшим высокопочитанием и совершенною преданностию, милостивый государь, вашего превосходительства покорнейший слуга. Э. дюк де Ришелье».

Ескадрон виступив 16 вересня (за іншими даними, 4 вересня) 1812 року в похід на з’єднання з армією адмірала Чичагова. У своєму рапорті на ім’я Військового міністра Горчакова від 9 вересня герцог де Рішельє просив “сім довести до відома Государя Імператора” факт створення ескадрону.

Просування загону не обходилося без прикрих непорозумінь. 1 жовтня ескадрон Скаржинського не впустили в місто Могилев-Подільський із-за карантину, що був введений унаслідок чуми. Через те козаки були вимушені простояти зайвих десять днів в полі без провіанту і фуражу.

В цілому, до з’єднання з діючою армією ескадрон пройшов 386 км.

27 жовтня 1812 року під містечком Колки ескадрон нарешті влився у склад загону генерала О.М.Лідерса, про що було повідомлено адміралові Чичагову. Генерал Лідерс, просуваючись на з’єднання з головними силами, використав ескадрон для розвідувальних цілей. Так 18 козаків ескадрона Скаржинського разом з 13 донськими козаками брали участь в розвідці в районі містечок Прилуки і Самохвалівки.

4 листопада 1812 командувач армією писав Імператорові:

«Свидетельствую об отличном подвиге помещика Херсонской губернии коллежского асессора Скаржинского, который из собственного усердия его к пользам службы Вашего Императорского Величества сформировал из общего его с матерью имения собственный эскадрон казаков»

Активна бойова служба ескадрона почалася в листопаді 1812 р. з приєднанням його до леткого загону генерал-майора П.П. Ланського, висланого адміралом Чичаговым для переслідування французів по дорозі від Борисова до Вільно. Зокрема, підрозділ брав участь у військових діях в околицях Воскрениці, Пружан, Кайданова.

У листопаді-грудні 1812 року ескадрон брав участь у військових операціях і битвах на білоруських, прибалтійських і польських землях: 17 листопада – при містечку Плещениці були розбиті підрозділи французьких військ, що переправилися через р. Березіну; 19 листопада – вів бої в місці із загоном Платова по витісненню військ супротивника з м.Молодечно; 21 листопада ескадрон брав участь в штурмі м.Борисова (Білорусь), атака почалася о 6-й ранку, штурм тривав більше 9 годин, втрати поляків і литовців, що обороняли місто, склали близько 3000 чоловік, у тому числі – 2 генерали; було захоплено 3 прапори і 6 гармат (2 з них – ополченцями Скаржинского); 20 листопада – при містечку Ілії; 2 грудня – при містечку Прени на р. Німан; 3 грудня – при містечку Іглишкі; 4 грудня – при селі Михалишкі; 5 грудня – при Кальварії (Польща), містечку Вільковишкі, селі Людиново; 6 грудня – при місті Нейштадті (зараз – Прудник у Польщі).

Особливо відзначився ескадрон Скаржинського при узятті Вільно (Вільнюса) 10 грудня 1812 року, коли було захоплено в полон близько 15 000 французів (з них 7 генералів і 242 офіцери). Бійці ескадрона полонили 18 французьких офіцерів.

У Вільно В.П.Скаржинський зустрівся з М.І.Кутузовим, який так відзивався про його діяльність:

«Таковой поступок не требует, чтоб его выхваляли, никто не откажет господину Скаржинскому в должном уважении».

17-го грудня у Вільно прибув Імператор Олександр I, який нагородив В.П.Скаржинського і бійців його ескадрону бойовими нагородами (у тому числі – урядника Яківа Іванова, козаків Петра Храброва, Дем`яна Мусенко (Мосієнко) і Івана Калашникова – було відзначено Георгіївськими хрестами).

У 1813 р. ескадрон Скаржинського брав участь в звільненні Європи від наполеонівських військ. 27 січня 1813 р. фельдмаршал М.І.Кутузов віддав наказ армії Чичагова узяти в облогу фортецю Торн (Торунь). Гарнізон фортеці складався з 3 620 солдатів і офіцерів. 7 лютого російські війська повністю обклали фортецю, а ще через два дні прибуло підкріплення: 9 армійських полків, 3 козачих, 3 артилерійських роти і ескадрон колезького асесора Скаржинського – вони поступили під командування графа О.Ф.Ланжерона і дислокувалися на правому березі річки Вісли. Ескадрон відповідав за відбиття ворожих вилазок з фортеці.

Узяття Торна стало останньою бойовою операцією ескадрона. Російське командування вважало, що в умовах зарубіжного походу і завершення розгрому Наполеона регулярна армія вже не потребувала допомоги ополчення. У зв’язку з цим 25 січня 1813 р. командувач 3-ою Західною армією адмірал П.В.Чичагов відмічав у своєму рапорті на ім’я фельдмаршала М.І.Кутузова:

«При вступлении всеобщего врага с многочисленным войском в пределы наши, помещик Херсонской губ. коллежский асессор Скаржинский, движимый верноподданническою преданностью к Августейшему Престолу и как сын Отечества, соревнуя незабвенной черте духа российского дворянства, восставшего на брань и поражение сих дерзостных врагов, сформировал из своих крестьян эскадрон казаков, снабдив его лошадьми, одел, вооружил и определил им жалованье, быв о сём извещён отношением ко мне Херсонского военного губернатора дюка де Ришелье, и о желании его быть употреблённым в действии противу неприятеля, я охотно присоединил г. Скаржинского с эскадроном ко вверенной мне армии, который во всё время настоящей кампании, находясь в авангарде, отправлял всю службу наравне с прочими иррегулярными войсками, быв неоднократно употреблён в разных с неприятелем делах с отличною похвалою и мужеством. Столь похвальный общего уважения заслуживающий подвиг г. Скаржинского достоин представлен быть вашей светлости с покорнейшею просьбою, довести сие к сведению Его Императорского Величества, вознаградить его алмазными знаками ордена св. Анны 2-го класса и исходатайствовать у Всемилостивейшего Государя позволения возвратиться сему эскадрону в домы их, яко сынам, исполнившим долг свой».

Про службу ескадрона Скаржинського в 1812 і 1813 роках генерал М.Б.Барклай де Толлі докладав Імператорові:

«Эскадрон Скаржинского был употреблён в армии нашей на западе с великою пользою, также в преследовании неприятеля от р. Березины до гор. Ковно на Немане и до взятия крепости Торна». В грамоте, выданной коллежскому асессору Скаржинскому генералом М.Б. Барклаем де Толли, по повелению императора, говорилось: «По присоединении к Западной армии, эскадрон находился во всё время на службе, быв употреблён во всех походах, как в России, так и за границею, наравне с прочею иррегулярною кавалериею, при Западной армии находившеюся, оказывая везде особенное мужество и неустрашимость».

У травні 1813 р. ескадрон В.П.Скаржинського відбув з діючої армії, повернувся на батьківщину і був розформований.

За участь у бойових діях командир ескадрону В.П.Скаржинський нагороджений орденами св. Анни 4-ої і 2-ої ступенів і орденом св. Володимира 4-го ступеню. Орденами також нагороджені ті, що билися в ескадроні Скаржинського –  дворяни Станіслав Прилуцький, Тимофій Цитнарський, Андрій Гришевський, Яків Шелупченків; 12 ратників були удостоєні Георгіївських хрестів і усі бійці були нагороджені срібними медалями в пам’ять війни 1812 року.

За час військових дій 12 козаків ескадрону загинули у боях або померли від ран. Їх імена відомі: Степан Ильчишенко, Яків Дегий, Роман Голоденко, Аврам Сауненко, Яків Вовк, Павло Хоменко, Іван Порхун, Іван Романенко, Микола Штепул, Степан Назаренко, Семен Карайгуз, Юхим Пичець. Командир ескадрону прийняв на себе зобов’язання виплачувати пенсії вдовам і дітям загиблих.

На цій війні загинув брат В.П.Скаржинського – Микола, який служив в Ізмайловськом полку. Це сталося 17 серпня 1813 року у битві під Кульмом.

Пам’ять про ескадрон відмічена в головному храмі Руської Православної Церкви – Храмі Христа-Спасителя у Москві. У цьому храмі, спорудженому в пам’ять воїнів, загиблих у Вітчизняній війні, на стінах встановлені мармурові дошки з назвами військових формувань. На плиті 27, в числі інших, увічнений і ескадрон Віктора Петровича Скаржинського.

У 2012 році, в 200-ту річницю Вітчизняної війни 1812 року, на Україні, в родовому маєтку Скаржинських – селі Трикрати Вознесенського району – відкрито пам’ятний знак бійцям ескадрону В.П.Скаржинського.

Місцева громада та владні структури планують також відбудову церкви, що колись була зведена коштом отамана Петра Скаржинського, а також реконстукцію садиби Скаржинських.

 

Підготовано з використанням матеріалів Електронної історичної бібліотеки “Миколаївська область”  

Дата: 26 02 2013 | Рубрика: Історія війни, Наші земляки у війську | | Позначки: 1812, історія, армія, війна, зброя, козацтво, Миколаїв, монумент, Новоросія, Росія, Україна, форма, храм